Семен розпряг волів, пустив їх на пашу, а сам примостився біля парубків. Нічліжани вечеряли чим хто мав. Страви не варили, багаття не розкладали, бо лісу не було поблизу. Семен витяг із торбинки хліба, кілька яблук і намацав насподі шматок сала, котрого він не клав туди. «Домна!» — промайнуло в голові його, і він почув, що якийсь промінь зогрів його серце, осяяв пітьму, що оповила долину, розвіяв густий туман… Так, це його Домна піклується про нього, сирота, наймичка, що служить разом із ним у дворі; його люба Домна, що незабаром стане його вірною дружиною. Бідна дівчина! Скільки вона горя прийняла від тих самих панів, на котрих робить! Скільки наруги! І чому вона мусить так тяжко працювати на шматок хліба, той гіркий та солоний шматок, коли панночка, дочка дідича, живе в розкоші, нічого не роблячи? Чому вона родилась бідною мужичкою, чом не панночкою? Чого в них така не однакова доля?..
Семен стривожився. Він помітив, що з ним починає діятись те, чого він так боявся. «Дурні думки», як він називав їх, «дурні питання», на котрі він не вміє дати відповіді, починають мучити його, заколочувати спокій, гнобити серце й мозок.
— Хай йому цур! — сплюнув Семен і рішився відкараскатись від дурних думок. Він глянув на зоране поле і сливе силоміць напрямив свої думи на щоденну роботу. Скільки то ще доведеться виорать панського лану? Чи вспіємо за два дні?.. І скільки ж то ланів, скільки тої землі в одного чоловіка? Чому це так, що пан має необмежені ґрунта, а мені не дав Бог і клаптика землі? — непомітно для себе звернув Семен на тую ж стежку. От тепер, марив Семен, пан сидить десь біля столу в гарній теплій хаті, а Домна подає на стіл вечерю, гарячі, смачні страви, а я, напрацювавшись за цілий день на полі, натомившись, що й ногами не здвигну, мушу, мов пес той, мерзнути на мокрій землі? Де ж правда?.. — Боже! — схаменувся Семен: — чого мене такі думки морочать? Адже розумні, письменні люди (хоч би й брат мій Роман, — нащо письменний, навіть за писаря в селі служить) кажуть, що так воно мусить бути, що інакше не буде… А пани? Адже вони дивляться у письмо, зна-
