Семен купує землю, а якщо купує, то скільки потребує грошей. Семен зрадів та прохав брата сідати, але Наумиха чогось була лиха і совала бідними горщиками так, що вони аж сичали.
Роман побавився довгим срібним ланцюжком від годинника, поліз у кишеню і витяг звідти шкіряний пулярес.
— Гроші єсть, — сказав він, зараз же ховаючи пулярес, — та от лихо, що з кишені вони горобцем випурхнуть, а назад їх і волом не затягнеш!.. Тепер так: зроби кому вигоду, а собі клопіт… Тепер, якщо потрібні тобі гроші — побігаєш не день, не два, висолопивши язика, заким позичиш у жидів… А процент дай, та ще такий процент, що аж пальці знати, що аж у голові засвербить від того проценту… Я… чому? я для брата рідного й пучки, мовляли ви, врізав би… Я гроші дам, та не дурно, бо й мене шкода… Тепер такий світ, що й на волосинку нема дурниці… Тепер комерція!..
— Світ такий! — сердито обізвалась Наумиха від печі. — Світ усе однаковий, то йно люди такі настали… що брат, що жид — одна ціна!..
— Цитьте, мамо!.. Він таки правду каже, що без проценту ніде не позичиш. Краще ж мені йому заплатити, ніж жидові… Та, може, він і спустить мені дещо. Кажи, Романе, по-божому, що візьмеш на рік від сотні? — обернувсь Семен до брата.
— А що тобі казати?.. Тепер усе дешеве, тільки гроші дорогі. Так, як для тебе, візьму за сто — сто двадцять…
— А я ж не казала?! — сердито буркнула Наумиха, сунувши горщиком у піч.
Семен чухав потилицю. Багато! сильно багато! А він же гадав собі, що брат не заправить такого жидівського проценту…
— Про мене, позичайте гроші в жида, я не бороню! Може, жид і дурно позичить!
Роман підвівся з лави і зробив такий рух, наче він глибше запхнув гроші в кишеню. Хіба він набивається з грішми?.. Не хотять — і не треба! Баба з воза — коням легше… Ого! гроші такий крам, що куди не поткнись, скрізь до їх ласих повно! А то й полежати можуть: ні їсти, ні пити не просять… Ет, хотілося зробити
