Господи, щоб ми мали силу чесно й сміливо сповнити свій довг і щоб з того була така користь, якої ми бажаємо…
— Дай, Боже!
Учітеся, брати мої!
Т. Шевченко
Не дуже змінилася Босівка через п'ять років після того, як її покинув Андрій. Ті ж зелені садки, ті ж веселі левади. Деякі старі хати похилились ще більше, та кілька нових понаставлено, а між ними брилює біленька, чистенька школа, торік побудована. Кілька людей померло, — межи ними й Харитон з Уляною. Уляну на смерть забила глина, за котрою вона ходила перед Великоднем, а Харитон розпився й з перепою вмер в рік по Уляні. Декотрі парубки поженились та дівки повиходили заміж… кілька дітей народилось.
Жид постановив нову корчму, навіз більше горілки та споював людей, підсипаючи до розбавленої водою горілки дивдерева та тютюну, щоб міцнішою здавалась… Врядник настав, та почав налітати на людей, як той шуляк, та скубав їх, що аж пір'я летіло… От і все, чим змінилась Босівка в п'ять років. Про Андрія забули й думати на селі: порішили, що він загинув денебудь у тюрмі, чи що…
А Андрій тим часом, в солом'яному брилі та свитці, під'їздив до Босівки… Довідавшись дорогою від хлопчика, котрий віз його й не пізнав, що Шакули померли, він, зітхнувши, промовив: «Прости їм, Господи, їх согрішенія!» Чим ближче під'їздив Андрій до села, тим його серце билось скоріше і сильніше й наповнялось то смутком, то радістю.
Під'їхавши до волости, він забачив, що коло неї зібралась сходка. Люди щось говорили, викрикували, шкрябали собі голови… Тихенько, так, що його ніхто не примітив, він пішов у канцелярію й показав старшині бомагу.
Старшина здивувався, навіть перелякався, пізнавши Андрія.
