А онде осторонь, на важницю схилившись, лежить самотньо поміж возами парубок, на сопілку виграває… Тиха та ревна мелодія викликає перед його образ милої дівчиноньки… Що то вона робить тепер, чи дума про нього? Ой, певно сумує за молодим козаком, певно припадає до його сліду… Десь вона вже потоптала черевички, на дорогу вибігаючи, виплакала карі очі, чумаченька дожидаючи… А може… може закохав він дівчиноньку людям, не собі, може її присилувано, і подала вона рушники другому, гірко плачучись на свою недолю… Усе може бути. І журно так, важенько так робиться чумакові на серці, і дума він невеселую думу… Дума він, що всяк має на світі свої радощі, усе має собі пару… щука-риба в морі, та й та пару має, а чумак молоденький пароньки не має… Е, гетьте, думки сумнії, не суши, журбо, завчасу серця!.. От, коли б допоміг Бог в Криму соли набрати та щоб дівчину кохану у биндах застати!..
І марить молодий чумак про родинні втіхи з любою дружиною, і веселішої співає сопілка — його порада, його розвага єдина в далекій дорозі…
А від багаття доноситься гучний регіт веселої юрми, чутно жартливі приспіви до танців, плескання в долоні, брязкіт підківок. Ударили лихом об землю чумаки, воліють дати лиха закаблукам…
Нікому й на думку не спаде, що готується пригода, що лихо вже близько, що он
Ізза того зеленого гаю
Розбійнички виглядають…
То здобичники, здичілі в нетрях, обідрані, голодні, чигають на чумацьке добро, вичікують слушного часу, коли б в одну мить, по слову ватажка, кинутись на табор.
Що найстарший та й розбійничок
На воронім коні грає.
Що він грає, грає-виграває,
До табору привертає…
Махнув рукою ватажок — і розбійники облягли навколо табір.
Вжахнулись чумаки, зірвались на рівні ноги. Думка про волів, про своє добро, ба й про життя власне блискав-
