— Нічого, будемо звикати без вина, — злорадо кидала увагу друга.
Замфірові не вірилось ще. Чи не пустив хто часом дурну поголоску? Треба самому дізнатись про це в примарії.
— Я зараз буду тут, тільки коні випряжу, — гукнув він в юрму, рушаючи.
За хвилину Замфір з похмурим обличчям ішов вже у примарію. За ним потягло кілька молдуван. Примаря не було ще з ярмарку, на дворі примарії стрів їх пан писар, дуже незадоволений, що йому перешкодили милуватися своїми новими, ясної барви галанцями. Він скинув на Замфіра котячими очима, настовбурчив рівні, як у кота, вуси й відповів на привітання.
— Ми прийшли до вас, «домнулє» писар[1], дізнатися, чи правда тому, буцімто прийшла бомага про докторів, що псують виноградники?
Пан писар зробив рукою та одягненими в ясні галанці ногами такий рух, наче хотів попрохати вибачення у громади, що така нечемна бомага справді існує в канцелярії примарії.
— А як же… є… є… за нумером…
— Чого ж вони хотять від нас ті доктори? — глухо спитав Замфір.
Пан писар був у клопоті: він сам гаразд не знав, чого хотять «доктори».
— А… а… в вині слабість така є, філоксерія прозивається, — збрехав він, вдячно відкидаючи ногою в ясних галанцях та роблячи рукою округлий рух.
— Слабість? У вині слабість? — загула громада.
— Брехня! Діди, прадіди наші пили вино, а жили по сто літ! І ми п'ємо, а ніхто не чув ні про яку слабість. Це нам голову морочать!.. бач, слабість знайшли!..
— І звідки ж береться та слабість? — спокійно, але глухо питав Замфір.
— А… а з повітря!.. — І пан писар, зморщившись, потяг носом повітря, наче помітив, присутність тої слабости у повітрі.
— Ну, і що ж, — допитувався Замфір, — рубатимуть нам виноградники?
- ↑ „До́мнулє“ писар — пане писарю.
