Перейти до вмісту

Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 1 (1955).djvu/296

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ситим тулубом, одягненим у чорну ватовану піджачину. Часто, в хвилину найсолодшої дрімоти музики, кларнет виривався з рота і замовкав, але, зловлений на гарячому вчинку, починав верещати, як навіжений. Третій музика — сурмач — працював найщиріше. Чи то від спеки, чи з великої напруги — він був весь мокрий. Мокра, як хлюща, сорочка облипла його могутнє тіло, з чорного широкого виду стікали струмочки поту, а він усе грав та грав, надимаючи щоки завбільшки в повню та вирячивши очі так, що, здавалось, вони ось-ось вискочать з лоба. «Туру-туру… та… туру-туру… та»… — гриміла сурма, як за часів єрихонської облоги, і лиш інколи в хвилину віддишки вихоплювалось спід гніту її тонке телікання скрипки або різкий, верескливий голос кларнета…

— Туру-туру… та!.. Туру-туру… та!..

З хмари куряви, яка здіймається спід важких, окованих мідяними підківками чобіт, вирина інколи рядок молодих облич, парубочих і дівочих, впрілих, червоних, але поважних. Держучись за руки й помахуючи ними догори та вниз мірно, плавко і без перестанку, перебираючи ногами й тупцюючи ними щиро, мов добрі коні на гармані, молодь, здається, не танцює, а робить якесь поважне діло, поволі й сумлінно виконує загадану роботу.

— Туру-туру… та!.. Туру-туру… та!.. — пронизує куряву домінуючий голос сурми, котиться по майдану, б'ється об муровані стіни церковці, а далі лине в простору до далеких, сяючих блакиттю гір, до синіх лісів, що суцільною лавою підпирають крайнебо.

А коло танцює. Тупають під такт «молдуваняски» ноги, здіймаються й опускаються злучені руки, мають білі хусточки в руках дівочих… Загріті танцем обличчя блищать від краплистого поту, палкі погляди частіше вириваються спід опущених додолу повік, стріваються між собою; руки несвідомо міцніше стискають руки, груди важче дихають… А курява, розбуркана десятками тупцюючих ніг, вирвавшись спід мідяних підківок, захоплена танцем, здіймається догори, крутиться, клубочиться, справляє свій «джок»… Ось вона цілком закрила танцюючих, а ось знов, як з хмари, виткнувся рядок хлопців та дівчат і оживив образ ясними барвами строїв, молодими розпаленими обличчями…