Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 1 (1955).djvu/34

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Одинадцята… Та не клопочіться, тіточко. До обіда нічого не буду їсти. Зате вже обідати за чотирьох буду. Піду навідаюсь до дядька.

— Піди!

Через скляні двері — гайда в садок. Квітник перед ганком аж горить червоними, рябенькими, білими гвоздиками, аж очі бере в себе. Молоді щепи аж до пасіки, котра притулилася на полянці межи високими розложистими волоськими горіхами, грушками та яблунями. Бджоли гудуть; пахощі так і обіймають, так і обгортають тебе. Гіллястий волоський горіх розкинув густу тінь. В тіні лавка з сінником, а на цівці образ св. Саватія й Зосими, оборонців бджіл.

З лавки, угледівши мене, підвелась здоровенна постать дядькова. Кучерява сива борода, не дуже велика, кучеряве волосся, рум'яний вид, повний добрості й лукавства, високий зріст, чимале черево; гарна вишивана сорочка, штани в простих чоботях, на голові чорний м'який капелюх, у руках палиця з ліщини, — ото мій дядько.

— А, здоров! Добре зробив-єсь, що прийшов. Сідай чи лягай отут. Тепер у мене в пасіці рай… Бджоли гудуть… Узяток добрий… Пахне… Як прийду сюди, так зараз сон і морить і розбирає. А тітка свариться, що я сплю отут… Хе-хе! Як припам'ятаю, що я мало не все життя прокиснув у канцелярії над бомагами, «ісходящими» та «отношеніями», то аж злість бере… Я тобі кажу, що як я переїхав у село — от вже сім літ буде — та став ближче до природи, то зовсім іншим чоловіком зробився… Не таючись, скажу тобі: чернильна душа була в мене. Опріч казенщини — там губернських та сенатських відомостей — і в руки нічого не хотілось узяти. А як візьмеш, було, книжку, то такою вона дивною здається… Читаєш, читаєш — двадцять разів перечитаєш, а все нічого не второпаєш, ніби не нашою мовою написана. А там простісінька річ по-простому й написана. Та й на мир Божий і на розпорядки не так я дивився. Де там! Яканебудь «поліцейська власть» здавалась мені мало не святою. Справедливою, непорушною… Он яка благодать навкруги, а то в куряву, в сморід. Та вже ж, кажу, на селі лучче. Багато сонця, без міри чистого повітря, навкруги добро — і чоловік добрішає. Чи ж можна мати світлий