погляд на життя, живучи в тіснім, смердючім місті, де високі будинки закривають від тебе і небо й сонце, де замість праве живих рослин мертвий камінь навкруги оточує тебе… От бач! І в селі, скажу тобі, не так поводиться, як слід. П'є мужик, краде, та ще як краде! Мало що не все село панським лісом опалюється. Зовсім мужик не такий ідеальний, яким його малюють теперішні паничі. Поганий тепер народ! А через що? Канчука над собою не має! О-го-го!.. Не пішов би він красти панського лісу, якби йому всипав гарячих! А то — нічого йому не вдієш. Позивайся з ним; ну, присудять штраф. Та що з того? Хати в нього не візьмеш — не можна; земля не його; худоби також не руш. От лучче залиши та най твоє пропаде. Он і тепер: на людськім полі ростуть панські дуби. Мужик іде та й рубає, нікого не питаючись, наче своє. Що вже: і мировий приїздив, і на суді рішили, що дуби панські, — нічого не вдієш. Рубають, та ще й вигукують: «Як то: голова моя, а волосся на голові не моє? Моє поле, моє й дерево на полі!..» «І мировий, кажуть, пан, і він за панами тягне, на панську руч; приїде, зайде до пана, наїсться, нап'ється, а потім вже й діло межи нами судить. І суд нічого не знає; панські гроші всюди; пани адвокатів мають. Адвокат перемеле, то пан і виграє!»
— Не дуже ви, дядьку, з канчуками. Не канчуки тут у пригоді б стали, а просвіта. Через їх темноту нічим їх не переконаєте. А як крадуть ліс, то через те, що вони лісом обділені, що панський ліс вони лічать своїм. Та ви не були в мужицькій нужді. Може, й ви б вкрали. Не знаю, хто більше краде й хто більше винуватий: чи мужик, що в нужді вкраде деревину для своєї потреби, лічучи ліс своїм, чи якийнебудь пан, що обкрадає казну, мир, добре знаючи, що то чужі гроші, що, може, багато людей, а не один, терпітимуть від його кривди… От візьміть газети та прочитайте. Що не день, то нова крадіжка. Розумію, що красти, хто б там не крав, діло зовсім кепське. Але наші люди не так винні, як ви їх винуватите. Хоч усім відомо, що красти гріх і погано, але їм ніхто про цеє не споминає. А хоч батюшки часом і говорять, то певно додають, як той панський ксьондз: «робіть так, як я говорю, а не так, як я чиню». Просвіти
