ховав для правовірних землі, де гяур не має сили й не знущається над вірними. Над тою щасливою країною простяг свою потужну руку справедливий і мудрий султан і, як мати дітей, захищає підданих. Туди, серед одновірних і співплеменних, визволятись від гріхів, рятувати свою душу!.. Годі чекати на смертний час у цьому нечестивому краю, бо коли зложиш тут свої кістки, тяжко буде встати на останній суд серед грішного чужого люду. Правовірні! Старий і малий, багатий і бідний, слабий і дужий, — отрусіть з ніг своїх порох цеї нещасної землі, вступіть у сліди богобійних предків ваших, збирайте своє добро, своїх жінок і дітей і виселяйтеся звідси під можну правицю правовірного монарха, ближче до святих мечетей, до посвяченої стопами пророка землі… І хай западеться ця загарбана гяурами земля, хай справедливий Господь пошле з неба вогонь, спалить її й розвіє попіл по безкрайому морю! Ла алла іль алла — Магомет расуль алла!..
І софта зняв руки й простяг над землею, немов прикликав на неї гнів грізного аллаха.
У хаджі Бекіра горіла душа. Він дививсь на софту блискучими очима, він бачив спадаючий з неба вогонь, а там, за морем, в далекій перспективі сяли перед ним мусульманські реліквії.
Настала тиша. Жар під баштою попелів і повний місяць з високости поглядав на зібрання.
Правовірні однак сиділи з спущеними очима і немов лукава усмішка блукала по їх смаглих обличчях.
«Ба, — думали вони собі, — гяур, гяур… А з кого ж ми живемо, як не з гяура?..»
І пригадались їм усі незчисленні способи заробітків та баришів, які давали їм гяури. Пригадались усі ті «ямурта», виноград, молоко, підводи, провідники, комірне і т. ін., всякого роду «бакшіш», усі ті багаті жнива, що збирає з гяурів, не сіючи й не орючи, татарин. Куди їм виселятись? пощо? — питали вони себе і їх брала хіть в живі очі розсміятися мудрому та несвідомому станові речей софті. Однак вони мовчали.
Мовчанка ставала прикрою, усім було ніяково, та визволив Септар. Він приступив ближче, сперся своїми здоровенними ручищами на батіг і промовив до софти:
