рами. На всьому одбились сліди убожества. І житла, і люди, що вічно риються в землі, прийняли, ввижалось Раісі, колір землі, здавалися деталями мертвої природи.
Багнистою вулицею йшов мужик, немов дубове коренище котилось по дорозі: смагле, як кора на дереві, обличчя, цупкі, порепані й припалі землею руки, грубі, як пеньки, ноги. Он вибігла з чорної хати молодиця, приклала долоню до очей і дивилась на подорожню. Сонце грало на її бронзових голих ногах, як на стовбурі похиленої над тином верби. На вулиці, попід хатами, валялася деревня; діди сиділи на ній, схиливши голови, і ледве можна було одрізнити їх од тої темної, зчорнілої маси. Замурзана дітвора, впоміш з собаками і свинями, роїлася попід тинню. Худі підсвинки на високих ногах, з заболоченими черевами, никали по вулиці. Скрізь тхнуло гноєм. В долині, в озерці хлюпали праниками підкасані, з червоними як у буслів ногами, молодиці. За вигоном, край села, виднілось друге село, густо заселене сірими хрестами, під якими тихо спочивали, обернувшись в землю, трудівники землі. А далі розлягалось поле — рівне, сіро-зелене, голе, на якому червона спідниця робітниці здавалась однаковою польовою квіткою.
За закрутом, на горбочку, зза великих пишних кленів виглянула біла церква. У Раіси раптом стиснуло серце — і вона міцно стулила вуста. Ну, що ж — їй не першинка: коли доведеться, буде воюватись.
Через дорогу, проти церкви, стояла школа, нова, висока, під залізом, на горбочку, як сорока на тину. Візник звернув і в'їхав у великий, зарослий шпоришем, двір.
Показалось, що школа замкнена. Раіса обійшла навкруги її, зазирнула у вікно, звідки глянула на неї пустка, поторсала колодкою на дверях од чорних сіней — нікого й нічого. Якийсь чоловік сперся од вулиці на тин і з цікавістю стежив за Раісою.
— Не знаєте, в кого ключ од школи? Я — нова вчителька, — звернулась до нього Раіса.
— Та, мабуть, у сторожихи, у Тетяни… Бігай но швидко по Тетяну, вона поле в мачухи на городі!..
Услід за цими словами почулася лопотнява босих ніг і щось біле мигнуло на вулиці.
Раіса сіла на лавці під школою і чекала сторожиху.
