Канонада тяглась довго і уперто.
Та ось все стихло, причаїлось, наче збиралось з силами. І раптом небо понялось вогнем, розкололось посередині і з страшним тріском завалилось на землю, церква похитнулася, стіни в школі розсипались і все щезло і затихло…
|
|
— Панно Раісо, ви ще живі й здорові? — почула вона коло себе якийсь чужий голос.
Спахнув сірник і в блідому світлі з'явилась перед нею велика фігура о. Василя у білому підряснику. З його парусинового, окованого жовтою бляхою, величезного парасоля збігав на поміст струмок води, а чоботи були в болоті. Він приніс з собою в душну і сперту атмосферу зачиненої хати вогкість і свіжість літнього дощу, і надвірнє повітря трохи очутило Раісу. Побачивши сливе зомлілу вчительку, її бліде, аж жовте обличчя, широко одкриті очі, о. Василь скрикнув:
— Що з вами, Боже мій!..
Він сквапно засвітив свічку, наблизив її до Раісиного лиця і стурбовано поспитав:
— Що з вами?
Раіса мовчки дивилась на нього поширшеними зіньками, хоч, здавалося, пізнавала гостя.
О. Василь зложив пучки своєї пухкої, як у попаді, руки і, обвіваючи лице Раісине холодом вогкого рукава, перехрестив її великим хрестом:
— Во ім'я Отця і Сина і Святого Духа…
Раіса звелась на ноги, повела тривожно по хаті очима і тихо поспитала:
— Грози… нема вже?..
Нема… Випав гарний ливний дощ, і небо тепер ясне. Ну й буря була!.. Коли вдарив останній грім, він думав, що запалило церкву, і побіг оглядати… але показалося, що все гаразд, хоч вдарило десь близько коло церкви, або коло школи. Тут він згадав, що Раіса лишилась сама, бо пустила Тетяну додому, і схотів довідатися, чи не сталось чого з Раісою, чи не налякало її, тим більш, що двері од школи одчинені були… Аж тут он що… Ну, як же вона себе почуває?.. Лучче?.. Слава Богу!.. От тільки в хаті душно, нездорово, краще одчинити вік-
