сом та добрими сивими очима, що погоже дивились на світ спід густих та довгих брів. Сиве волосся спадало кружком, по-козацьки. Семен осміхнувся до себе. «Чим не козак?» — сказав він голосно. Ух! яка холодна вода! Семен шубовснув у воду, і вода широкими кружками побігла від нього назустріч хвилям. Семен виплив на середину ставка. Сонце засипало промінням увесь краєвид, грало на білому Семеновому тілі. На березі купались діти і збивали воду, аж піна стояла на ній. Семен, одягнувшись, сидів на березі, коли з другого боку, греблею, надійшла молодиця. Семен закривсь рукою від сонця. «Либонь Мотря, — подумав він. — Вона».
— Добридень вам, Мотре! А куди йдете?
Молодиця спинилась. Якусь часинку вона придивлялась.
— Дай, Боже! До куми! Відношу борщ, що позичала. — Мотря показала Семенові чорний горщечок. — А холодна вода?
— Зразу холодна, а потому нічого… — Він хотів ще щось сказати, але не знав що і лиш дививсь на Мотрю спід долоні.
Мотря й собі стояла, неначе чекала чого. Далі обернулась і пішла дрібно-дрібно, наче молоді літа ізгадала.
Коли Мотря повертала від куми з порожнім горщечком, Семен сидів ще на березі та курив люльку.
— Почекайте, Мотре, щось маю казати! — гукнув Семен. Він підійшов до окопу і сперся на сухе ломаччя. Мотря стояла на вулиці, по той бік окопу.
— Не знати — переказувала вам Софія, перва сестра ваша, що я… щоб ви…
Язик не слухавсь Семена.
— Вона переказувала… — Мотря щільно стулила губи і спустила очі додолу, на горщечок.
— Що ж ви на те, Мотре? Чи зап'ємо згоду, чи ні?
— А я знаю?.. — Мотря знайшла на денці горщечка шматочок присохлої глини й почала його дуже уважно відколупувати нігтем.
— Справді, надумайтеся та йдіть до мене сидіти на віру. Адже самі знаєте, як погано, коли чоловік один, як палець… Хіба я не знаю, що й ви бідуєте, тиняючись по чужих хатах. Що з того, що ви заробляєте, коли ти-
