Перейти до вмісту

Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 2 (1955).djvu/141

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ничку має… Така весела, здорова… Згадати, каже, не можу…

— А от Марія померла… царство небесне… — зітхнула Варвара.

Всі теж зітхнули й замовкли.

— Одні кажуть, що з горя, а другі — що застудилась, брівши глибоким снігом, — кинула Секлета.

Ніхто не одповів їй.

Знов тихо стало. Тільки гнулося малинове стебло та дощем падали ягоди в кошик.

— Чого воно так, скажіть мені, сестри! — загадала Варвара і аж очі зробила великі. — Як перше люди спасались, то й добро людям робили… а от тепер…

— Все від Бога… Не судіть, то й вас не осудять, — строго сказала Юстина.

Всі розуміли, на що Варвара натякає.

— Та годі вам! — гукнула весело Секлета. — Лови, Варваро! — і пожбурнула в неї стиглою ягодою.

Варвара розтулила рота, та ягода не попала.

— Ну, тепер ти! — і полетіла малина у рот Секлеті.

— Добра малинка? — обізвався ізбоку знайомий голос.

Як із землі виросла сестра Аркадія з пісним обличчям, з побожно згорненими на животі руками.

Ніхто не обізвавсь до неї.

— А я ще й не кушала… Дух чревоугодія побіждається… — і бачучи, що її не слухають, сестра Аркадія криво всміхнулась і нишком подалася далі.

— Христа продала б, — сказала Секлета.

Вони вже кінчали роботу, коли прибігла келейниця.

— Несіть швидше малину… та йдіть усі до матушки-ігумені… Кличуть…

— Ну, щось уже буде!… — подумали сестрички.

 

 

Кривульками в'ється біла дорога з манастиря святого у грішний світ. Пнуться над нею гори, шумлять старі буки, клекоче в долині Алма…

Сонце було вже низько. Зеленим вогнем горіло на ньому верхів'я буків, блищали, як срібні колони, пні й блукали під ними їх легкі тіні. А там, де сонця нема