ллємось в сім'ю культурних народів, — кричав Джіафер, загрітий суперечкою.
— Як будуть у нас нові мектеби, коли матимемо багато освічених учителів-мугалімів, тоді у нас все буде, не зараз, а буде, — стояв на своєму Абдураім і його винищений і заляканий вид, з виразом затятости та обмеження, навіть кривився.
— Панове, ну, що вам мужик? Вєдь это горьковский тіп… Ха-ха!.. Де наша татарська інтелігенція? У нас нема її. От подивіться у руських — нотар, дами, начальник пошти… Tout le monde! Ціле товариство. Це я розумію, а мужик… Ха-ха!..
— От, їй-богу, я вірю, що людина походить од малпи! — сміявся Рустем, міряючи оком ефенді.
Але той немов не розумів і тільки сміявсь, — так йому подобалась та вільна думка.
— Знаєте, messieurs, Спенсер був великий учений, йому можна повірити! Ха-ха!..
Розмова дедалі ставала палкішою. Софти були на боці Рустема. Гості загрілись суперечками і серед диму папірос та випарів кави знявся такий гармидер, що ніхто гаразд не розбирав, хто за кого й за що стоїть.
Джіафер гаряче обороняв потребу оригінальної літератури та перекладів европейських письменників. Татари мусять знати, як і чим живуть европейці, які в них ідеали, які напрямки.
— Виробляйте літературну мову, спільну для всіх татар… Годі нам говорити на різних мовах. Це анормально, що кримський татарин погано розуміє, що пише казанський, а письменника з Тіфліса не всі можуть читать в Оренбурзі або в Баку… Спільна літературна мова і сильна, в европейському дусі, література — от мій девіз!..
— Не забувай, що ми вже робимо дещо в такому напрямку, — гарячився Рустем, — згадай, що було літ за двадцять перед цим! Опріч алькорану та його коментарів, народ нічого не знав. А тепер по наших селах нерідко знайдеш простих свідомих татар. Вони знають, хто вони й чого хотять…
— Ов, чи багато таких! — кричав Абдураім. — Не буде багато, поки в нас будуть старосвітські мектеби з до-
