потопними методами, поки не переробить усього вчитель…
Серед гамору й крику ніхто не помітив Бекіра. Молодий хлопець причаївсь за порогом і з цікавости висунув голову в двері. Потому насмілився, переступив поріг і, підобгавши ноги, сів долі у куточку. Він весь обернувся в увагу, очі в нього блищали, а вуха, червоні й великі, ще більш настовбурчились, немов боялися пропустити хоч слово з розмови.
— Ти чого тут? — помітив його Джіафер.
— Та… я… до Рустема… нічого, нехай потому, — благав він, немов боявся, щоб його не прогнали.
— Вставай, Бекіре, сідай з нами до гурту, — кликав Рустем.
— Ні, ні… мені й тут добре… — мотав головою Бекір, засоромлений вкрай та весь червоний.
— Он сидить Азія долі і не хоче встати на ноги! — сміявся Джіафер серед загального реготу.
— А ми її зведемо, посадимо на европейський стілець.
Але це було не легко. Азія соромилась і нізащо не хотіла розігнути підобганих ніг. Так і лишилась в кутку.
Тільки коли знов знялась розмова про освіту жінок, Бекір весь стрепенувся і навіть встав.
— Е… е… розумієш… — заікнувсь він, — пророк не так казав… Я навчу жінку писати, а вона мене зрадить… Напише до другого: приходь (хай лежить слово моє під каменем)… І буде тому гірше, аніж би наївся болота… Гріх буде, зле… Ч-чорт його знає! Магомет дав закон… Держи його, поки не вмреш. А так — ні, зле… Ч-чорт його знає…
Бекір хвилювався, заїкався і червонів.
— Ти не рівняй жінки до чоловіка… Аллах, як творив чоловіка, то сказав йому дивитись в небо, а жінці — в землю… Так все на світі: що краще — мужчина, що гірше — жінка. Літо — мужчина, а зима — жінка… День — знов мужчина, а ніч — жінка… Не дурно ж поклав так Аллах… Ч-чорт його знає…
І він розводив руками та блискав очима, щиро дивуючись Аллахові, що все так мудро розклав.
Гості сміялись.
