її, і враз промайнуло у нього перед очима ціле море голів… голови, голови й голови… впрілі, загріті обличчя і тисячі очей, що дивились на нього з туману сизого випару. Він говорив. Якась гаряча хвиля била йому в лице, влітала з віддихом в груди. Слова вилітали з грудей, як хижі птахи, сміливо й влучно. Промова, здається, удалась йому. Йому вдалось так просто й яскраво змалювати протилежність інтересів тих, хто дає роботу, і тих, що мусять її брати, що навіть самому ця річ стала яснішою. І коли йому плескали, він знав, що то б'є в долоні розбуджена свідомість… Так, але що буде сьогодні?.. Чи буде що справді сьогодні?
Чубинський глянув на жінку. Вона сиділи витягнена і прислухалась. На блідому обличчі застиг вираз наляканого птаха.
Ті зачинені вікна справді дратують. Що там за ними, на вулицях, на тих невідомих річках, якими пливе чужий тобі народ, що кожної хвилі ладен розіллятись морем пристрасти та затопить береги?
Раптом щось грюкнуло в віконниці.
Пані Наталя аж підскочила на стільці.
На хвилину всі заніміли.
— Ну, чого ти жахаєшся? — розсердився пан Валер'ян. — Певно, діти, пустуючи, зачепили віконницю, як це часто буває, а ти зараз не знать що подумала…
З кухні вбігла Варвара.
— Що сталося, Варваро? — налякалась пані Наталя.
— Панич Горбачевський прийшли… Вони через двір зайшли до кухні.
— А-а!.. нехай заходить, нехай… — Студент Горбачевський уже вихилявся зза спини Варвари.
— Що там чувати, розказуйте!.. — привітався до нього господар.
— Здається, погано. Цілу ніч, кажуть, у Микити був чорносотенний мітинг. Пили і радились, кого мають бити. Насамперед буцім поклали знищити «раторів» та «домократів»…
— Ах, Боже…
— Ви не лякайтесь, пані, може нічого й не буде. На вулицях якийсь непевний рух. Бродять купками по три-чотири… Обличчя сердиті, суворі, а очі хижі, лихі, так
