— Сніданок чи подавати?
Ах, то Варвара.
Це трохи опам'ятало його.
— Що ви говорите?
— Чи подавати, питаю, сніданок?
— Сніданок? Не треба. Ви ж чули?
— Чому не чула… Хха!
Те «хха!» зупинило його серед хати. Він помітив, як здригнулось лице Варвари, мов спокійна вода од виплеску риби, і одна з хвиль докотилась до нього.
— Панів б'ють… — жалібно пояснив пан Валер'ян і з здивуванням побачив, що сите тіло Варвари тіпається, немов од стриманого сміху.
— Чого ви?
— Я та-а…
І раптом сміх той прорвався.
— Ха-ха!.. Б'ють… і нехай б'ють… Ха-ха-ха!.. Бо годі панувати… ха-ха-ха! Слава ж Тобі, Господи, дочекалися люди…
Вона аж перехрестилася.
Лице в неї наллялось кров'ю, очі спалахнули, вона підперла боки червоними, голими по лікоть руками й хиталась од сміху, як п'яна, аж великі груди її скакали під заялозеним убранням.
— Ха-ха-ха! а-ха-ха!..
Вона не могла здержати сміху, непереможного, п'яного, що клекотів у грудях і лиш як піну викидав окремі слова.
— Ха-ха-ха! всіх… викоренити… ха-ха-ха!.. щоб і на насіння… всіх!.. а-ха-ха!.. — вона аж хлипала.
Той дикий регіт один скакав по хаті і було од нього так болісно й лячно, як од шаленого танцю гострих ножів, блискучих і холодних. Немов дощ блискавок сипав той сміх, щось було убийче і смертельне в його переливах і наводило жах.
Чубинський аж ухопився за стіл, щоб не впасти.
Той сміх бив йому просто в лице. Що вона говорить? Щось неможливе, безглузде…
Пані Наталя перша скочила з місця.
— Геть! — скрикнула вона тонко й пронизувато. — Геть!.. Вона ще дітей мені поріже!.. Жени її геть!..
