Чом не кричить? Ні, стоїть тихо, дивиться просто, а золоті волосинки сяють круг лоба. Сказав щось смотритель, підійшов піп, простяг до неї хрест. Ні, їй не треба — і одвела рукою. Гукнула щось твердо, голосно, ясно, так, наче крикнула чайка. Усі пани й солдати стояли бліді, винуваті, а вона обернулась і сама збігла на риштовання. Лазар стояв і дивився, наче забув, що має робити, мов бачив все те у сні. Не почував в собі ні злости, ні цікавости.
— Зв'яжи їй руки! Балван!
Це його опам'ятало; накинувсь на неї, грубо й незручно. Не боронилась. Сама заклала руки так хрест на хрест і тихо стояла, поки він, мокрий од поту, плутав мотузку та в'язав вузлик.
— Де запинало? Йолоп!..
А, він забув.
Врешті подали — білий і довгий мішок. Він так старався і поспішав. Руки тремтіли, зачіпляли волосся, а потім сковзнули по теплій і м'якій шиї. Той дотик його опік, стрепенув усім тілом. А проте Лазар був як у сні. Щось в йому спало й не прокидалось. Сонний, напівсвідомо, накинув на шию зашморг, поправив і, замахнувшись, вибив спід ніг у неї дошку. Фуркнула мотузка, наче струна, а біле стрибнуло і закрутилось. І стало довге, велике, закрило обрій, людей, увесь світ. Як біла стіна. Потому зменшилось зразу, зсохло і заблищало на сонці, що сходило саме. Тоді тільки Лазар побачив поле й почув тишу, якусь незвичайну, смертельну тишу, що ссала серце. А в тій порожній тиші тріпалось плечима біле, дирчав сухим горлом деркач і блищав годинник в руках лікаря.
До Лазаря наблизився смотритель. Він підняв руку, щоб потріпати його по спині, і зараз одсмикнув руку, не приторкнувшись. Блідий, чудним здушеним голосом кинув:
— М-молодець!..
Одвернувся од нього і підкрутив вуси. Тоді забряжчали рушниці, заметушились люди і був кінець…
Того дня Лазар міг пити скільки хотів. Іван і Каленик втомились носити пляшки, а він все пив і все говорив, щоб не було у хаті тихо, а сам надаремне ста-
