рався згадати, що вона крикнула тоді перед смертю. Голос він чув, але слова сховались в тумані, у соннім сповитку, яким окутало мозок. Докладно нічого не міг згадати. Під вечір упився і намагався битись, та Іван і Каленик втекли, а Лазар звалився на ліжко й заснув.
У п'яному сні йому щось верзлося, але помалу туман шугнув, розтанув, і він виразно почув слова, так гордо кинуті всім у лице, хоч їх не розумів і не думав над ними. Ясно побачив тонкі волосинки, мов золоті нитки. Дрібненькі руки, як у дитини. А теплий дотик ніжної шиї жив на його руці та розлазивсь по тілі, неначе мурашки. Тепер він бачив усі її рухи, вираз очей, бліде обличчя, зморшку на чолі, подолок спідниці, як розвівався, коли ступала. Всякі дрібнички, всю її постать, малу, м'якеньку, наче курчатко з жовтим пушком. Бачив, як тріпотіла під білим рядном, схиляла голову, шию, а довгі, гострі передки черевиків стирчали в обидва боки, мов хвіст у ластівки. І йому снилось, що він дивився на свої руки, чи не пристало до них чого…
Після цього випадку будили Лазаря часто. Вставав серед ночі і йшов на роботу, байдуже, холодно, без цікавости. Тепер не цікавило його вже питання: як воно буде? Не почував злости, яку старався роздути у собі перше, ще там, у тюрмі. Було навіть дещо приємне: він бачив поле, зеленіли жита, повзли по небу хмари і шумів вітер. Бачив схід сонця.
Мав діло з різним народом. Одні йшли сміливо, гордо, говорили гарні слова, що йшли від серця. Другі, бліді як трупи, ледве сунули ноги, мліли і треба було їх зводити вгору. Інші знов лаялись, кляли і не давались. Таких волік він за шию, крутив їм руки і вовтузився довго, аж прів. Чоловіки й жінки, старі і саме в силі, малі та сухорляві, мов діти, пани й свій брат. Часом вдавалось — і робота виходила чисто. Іноді зашморг зсувався з шиї і крутив голову вбік. Тоді білий клунок скакав, корчився довго і не міг вмерти. Щоб покінчити муки, Лазар чіплявся за ноги, витягував тіло, аж щось хрустіло — і був кінець. Раз обірвався мотуз — і довелося вішати вдруге. Іншим знов разом трапилось так, що шнур був занадто довгий і, коли він вибив дошку спід ніг, тіло стрибнуло, немов скажене, і одірвалось.
