Перейти до вмісту

Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 2 (1955).djvu/307

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Я ще не вибрав.

Панна Анеля так само тікає од мене. Вона так часто пробуває в костьолі, що коли я стрічаю її потому, у мене в вухах гудуть органи. Kyrie elèjson…[1] гу-гу-гу-гу… Swęnta Panno… wieżo z kosci sloniowej…[2] гу-гу-гу-гу… Вона уникає стрічі з моїми очима. Не розумію. Не розумію. Вона негарна, худа, нещасна, у неї тепер на виду ластовиння. А я молодий, сильний, вродливий… Не розумію.

Врешті — побачимо.

Вода теж притягала мою увагу, хоч се був би найгірший спосіб.

Старий, запущений став зеленів за городом. Коли він весною ламав кайдани — моя доля рішалась. Що ж дивного буде, коли наші долі з'єднаєм востаннє й навіки?

У саму спеку, о півдні, сідаю в човен. Шерсткий холодний комиш як стіна з обох боків. Між ним берізка витріщає на мене великі білі баньки. На воді ряска, немов руда кора, по ній стрибають довгоногі павуки, перебираючись через уламки листу та комишу. Човен ледве-ледве пролазить. Скрізь брудно. Я розумію чистьоху-німфу, що підстелила перше широке блискуче листя, як килимок, а тоді вже поклала своє біле воскове тіло. Фіолетовий паслін звісив над нею свої ягідки. Татарське зілля витика поруч з води яснозелені, гострі мечі. Я спиняюсь, кладу весло і дивлюся. Я хочу познайомитись з тим, що може стане скоро моєю довічною оселею. Як тут тихо. Я бачу, як дихає комиш, як дихає вода і ледве здіймає, неначе груди, руду кору ряски. Я бачу, як ту кору пробивають зелені голови жаб, розкривають широкі рожеві роти, а відтак плямкають мокрими губами, немов старі ласуни. Парно. Пурхне очеретянка понад водою, сяде на комишину і гойдається разом із нею. Безхвоста, короткотіла лиска пролетіла над ставом, а он пливе у небі сухий, як кістяк у своїй довгості, чорногуз. І знов те саме тихе дихання води й очерету, і знов, як корали, роти зелених жаб, те саме старече жування слинявих губ, тонкі тремтячі ноги водяних павуків.

 
  1. Господи, помилуй (грецькою мовою).
  2. Католицька молитва; дослівно: „Матір Божа… башта з кости слонової“.