Перейти до вмісту

Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 2 (1955).djvu/444

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

щоранку буде виганяти корову, а вечорами доїти, підкасавши подолок… Ха-ха!..

— Щодо мене, то я…

— От і прекрасно…

Подавали солодке. Савка гримів ложечками і протягав білі у рукавичках руки між лікті панів і собачі морди. Жан посадив пляму з сметани на адміральську тужурку, і «міноносець» старанно зчищав серветкою мокре. Такса Софії Петрівни лизала тарілку, а Мільтончик, забувши пристойність, скавчав потиху, щоб звернути на себе увагу.

— Аркадій! тобі покласти ще крему?

— Клади, клади, ma cherie[1], я сьогодні голоден.

Ні, таки справді він чув бадьорість по сьогоднішній сходці, де рішуче стояв за те, що народ має право на землю.

— Блажені, іже і скоти милують… — одповів текстом на свої думки мовчазний Жан і освітив більмами щетинасте обличчя. — Міноносце! дай папіроску…

— Єсть!

— Браво, Жан, браво!.. — розсміявся Аркадій Петрович. — То ж скоти, а то люди…

Ну, починались тексти з святого письма. Антоша терпіти не міг їх.

Він кинув в куток кімнати зібгану хустку, а Нептун скочив і приніс. Забавно було дивитись, як Нептун на бігу хляпав обвислим вухом і тріпав білу поноску під чорним холодним носом.

— Нептун! ісі!..

Він обережно вийняв з рота собаки мокру од слини хустку.

Але Нептун раптом застиг. Підняв голову вгору і грубо два рази гавкнув. Занепокоїлись інші собаки, а Мишка кинулась до дверей і, підгорнувши під себе куценький хвостик, заллялась дзвіночком.

— Хто там? Подивись, Савка.

Савка вернувся і ознайомив, що прийшли мужики.

— А! мужики… Клич їх сюди.

— Аркадій, може б ти перше скінчив обідать. Вони почекають.

 
  1. Моя люба.