свою одкриту шию і розтягла в усмішку, правда, бліду — широкий рот.
— Ах, дайте ви мені спокій, — роздратовано скрикнув Аркадій Петрович. — Зрозумійте нарешті, що я інакше не можу…
Зібгав серветку, кинув на стіл і вибіг з хати.
Серед ґвалту і метушні, що знялись потім, Жан пробасив раптом:
— Ну, міноносце, розводи пару. Пора нам рушати в далеку плавбу…
— Єсть! — стрепенувсь міноносець.
Але плавба не вийшла.
Усі рішили, що зараз треба порадитись вкупі, і запросили Жана.
А щоб прислуга не чула, взяли його під руки й вийшли з їдальні разом зо всіма псами.
Тільки Мишка десь щезла.
Мишка знайшла хазяїна свого аж в кабінеті. Стояв під скляними дверима, що вели на терасу, і стежив, як з докучним дзичанням билась об шибку муха. Мишка ткнулася носом об його чобіт, але він її не помітив. Тоді вона заскакала на двері, щоб дістать муху, але не зловила, утомилась і лягла у кутку на подушку.
Крізь шибку виднілись білі колони тераси, а за ними квітник. На клумбах горіли маки, а ранні левкої тількищо розпускались. Аркадій Петрович щодня дививсь на квітник, але тільки сьогодні він його зацікавив. Одхилив двері і підставив лисину сонцю. Потім важко зійшов по сходах і присів над квітками.
Але вони вже перестали його займати. Чув щось важке в собі і не хотів признатись, що то образа. Натурально, вони мають право на землю, він завжди тримався такої думки і завжди її висловляв, але щоб у нього… От тобі й добрі «сусідські» стосунки! Згадав всі поради свої і поміч, кумовання і сільські весілля, на яких він грав ролю весільного батька. В того самого Бондаришина він, здається, хрестив… А тепер все це забулось!
— Грядка цибулі і на крокет… Ха-ха!..
Сонце напекло йому лисину. Воно непереможно і без-
