Андрій любить пиво.
Частує Гудзя, що ходить ціле життя біля панських волів, щоб той довідався од панів, чи будуть будувати фабрику й коли.
Маланка по копійках складає на комірне, 12 карб. на рік.
Гафійка безжурна, чиста, поетична, мов дитина. Щаслива, бо батьки обороняють її од усяких неприємностей.
На селі судять Маланку, що при своїй бідності не наймає дочку, мов яка богатирка.
Андрій обурюється на Макара Гущу, що той бунтує. Чого йому треба? Добре заробляє…
Остання картина — дощ, по вулиці йдуть згорблені змарнілі заробітчани. Йдуть та йдуть, мов осінній дощ. Побідаші седять у хаті (жу) прибиті тим, що Гафійка мусить іти на службу, дивляться в вікно і не питають заробітчан — чи добре їм було: знають.
Там, під усихаючим вязом (було любиме його місце) він зупинився і присів на випнутому корінні. Це (було його любиме місце) був його любимий захист, сюди (тут то) він часто приходив (ховався з своїми думками та мріями) що витоптане його ногами (лисинка) (воно) місце не заростало навіть травою, воно лисина.
(В праву руку) В право од нього (зараз) (лежав) (під горбом) (поблискував) грав на сонці срібними брижжами (фабричний) ставок і (здавало ся, що) немов риби купались в ньому, а за ставком, на горбі ховалась у вишневому цвіту стара, (в зелені смуга) церковця. Ззаду, зза дерева-деревом лежала долі (внизу) широка й зелена лука, порізана кривульками синьої річки. (Сіро зелені). Верби й верболози сірозеленим туманом котились по луці і закривали подекуди воду. На виднокрузі, в далеких околишних селах, біліли (на сонці) дзвіниці.
Був сонячний ранок провідної неділі. По церквах дзвонили. Далекі дзвони гучали в ясному повітрі тихо і мелодійно і здавалось, що то дзвенить золото сонця.
А Андрій дивився на розвалені камян[и]ці і радісно хитав головою.
Розмова з Гудзем. Кличе на пиво.
Андрій при домі бачить, що Гафійка подає води Прокопу.
Обід. Розмова про Гущу. Гафійка рветься на музику, щоб побачити й послухать Гущу.
В неділю під вечір Меланка седить і думає. Вівці. Картина улиці.
У Менделя на ниві. Картина.
Повернувши увечері, Андрій каже Меланці, що Гафійку кличуть на службу.
Посуха…
Андрій все ходить на руїни заводу, все розпитує.
Ледве дишуть — голодно.
