Сцена з рибою.
Пани міряють землю. — Вбігає засапана (певність Маланки).
Час іде. Андрій звіряється у надіях. Меланка теж. Гафійка теж.
Осінь. Прокіп давно прийшов, дощ (вд) ідуть заробітчани… певність, що й Гафійка пійде на службу (картина).
Перемішувать картини[1]. То Андрій, то Гафійка, то Маланка.
Пора вести Гудзя[2]
„ „ Гущу[2]
1) А. і М. посварились і побились.
Де твоя фабрика Де твоя земля |
Гафійка |
2) Прийшов Прокіп. Маланка бігала дізнатися про нього. Повернувся худий, злиденний, без копійки. Блукав, не заробив. М. мовчить, перед своїми сама журиться.
3) Не може байдуже слухати, як гуде буб[он], все сподівається сватів, чепурить щодня Гафійку, хату і чекає. Нема нікого. Чутка: там засватали дівку, другу. Таких миршавих — обурюється. Не може равнодушно слухать музик весільних, що лунають по селу. А все таки вибігає, як зачує бубен.
[Збоку дописано] Маланка находить приємність у тому, що ганить усіх дівчат, яких сватають.
4) Наближається Пилипівка. Надії гинуть. Ясно, що Гафійка мусить йти в службу. Дощ. Ідуть та й ідуть робітники. Сидять в хаті і думають.
Сірі дні зміняють темні ночі.
Де небо? Де сонце?
Крива похилена халупка з чорною стріхою і білими стінами (заховалась) стояла поміж порожніми, покинутими забитими [вікнами] (хатинок) осель, колись побудованих фабрикою для (своїх) робітників і здавалась чимсь живим і теплим серед холодних мерців.
біля хати сіріли скопані грядки, од…
справка.
|
і пішла. Вона йому вичитувала, вона його сповідала, вона кропила його, підкурювала і садила чортами так обережно, так делікатно, як тільки можна було в неділю, по службі Божій, а він червоний, немов варений рак (вищав високим тоном) спочатку мовчав, а далі і собі почав вищати тонким й надірваним голосом. Врешті він переміг.
Тьфу, тьфу, тьфу! Тричі тьфу на твою землю хай вона тобі западеться. Не наймуся я і не буду (тобі) в землі ритися. Вона ви-