Ця сторінка ще не вичитана
XV.
Хто коха і безталанно,
Та у перше, — цар він неба;
Хто — ж і в другий раз так само, —
Просто дурнем звати треба.
Я — той дурень, вже-ж бо вдруге
Безталанно я кохаю.
Всї сьміють ся: сонце, місяць,
Зорі, сам я… і вміраю!
XVI.
Зайшов я туди, де кохана
Божилась і ти́скала руки. —
Де капали в зрадниці сльози,
Сичать і гніздять ся гадюки.
XVII.
Отруєний виходить
У мене кожен спів.
Но, мила! Хто-ж отрути
В життя міні налив ?
Отруєний виходить
У мене кожен спів,
А хто-ж у мене в серці
Гадюкою засів?
