Ця сторінка ще не вичитана
XVIII.
По лїсї блукаю та пла́чу,
Стрічаю дрозда в вишинї.
Поскокує пташка й питає,
Чого це так сумно мені.
Ну, пташко, про се тобі скажуть
Сестрицї твої, ластівки́:
Над самим віконцем у любки
Ліпились їх мудрі хатки́.
XIX.
Як ти можеш спать безжурно ?
Ти-ж бо знаєш: я живий; —
Знов надійде гнїв колишній,
Перерву ланцюг я свій.
Чула давнюю ти пісню,
Як мертвець один колись
У ночі свою кохану
За собою в гріб понїс?
Бій ся, дївчино вродлива!
Що за осьміх на лицї?
Я живий і я ще дужчий,
Ніж укупі всї мерці!
