Ця сторінка ще не вичитана
XX.
У мене був коханий рідний край.
В моїм вікнї
Шумів гиллястий дуб, фіялками цьвів май…
Та то вві снї!
Я мову чув там рідную свою.
І хтось мінї
Щирісінько сказав по-нашому: „люблю!“
Та то вві снї!
XXI.
Загасла!
Завіса впала. Вже по всьому.
Пани і паньї йдуть до дому.
А пєса? гарною знайшли?
Мабуть, бо оплески гули.
Вся публїка велешановна
Поету плескала вимовно.
Тепер будинок занїмів;
Весь гомін стих. Нема й огнів.
Та цить! задренькотіло різько
У пітьмі щось, до сцени близько.
Либонь, то луснула дурна
в старої скрипки там струна́.
