Ця сторінка ще не вичитана
А такі-ж то люті муки,
Що одчайні крики з болю
Голоснїйші, нїж усеньке
Людоїдське верещаннє.
Бідна публїка за ставом,
Кортес і його ватага!
Ох, їм добре-добре чути
Зойки змучених братів!
І осяяну огнями
Добре бачити їм сцену:
Видко й постаті й обличчя,
Видко ніж і видко кров.
Тут вони зняли шоломи,
Поставали на колїна
І, за жертви рук поганських,
Заспівали „De profundis“.
Поміж тими, що конали,
Був Раймондо де Мендоса,
Син красуні-аббатиси,
Що кохав ся з нею Кортес.
Як побачив, що у парня
Є на шиї медайльон
Із матусіним портретом,
Слізми Кортес обілляв ся.
Тільки-ж він шкуратяною
Рукавицею своєю
Швидче втер їх і, зітхнувши,
Став співати „Miserere“.
