Ця сторінка ще не вичитана
Так молив ся жрець до бога,
І почув ся хриплий стогін,
Ніби вітер понад ставом
Шелестїв в очерета́х:
— Жрече мій, червона курто!
Ти зарізав сотнї жертв, —
Застроми-ж но ніж той самий
У своє старече тїло.
Із пропорoтого тїла
Перекотить ся душа
По каміннях, по коріннях
В жабури́ннє-лопухи.
Там спитає в неї тітка,
Королиха над щурами:
„А ! здорова, гола душко!
Як ся має мій племенник?
„Чи гаразд віцлїпуцлює
Під медовим сьвітлом сонця?
Чи жене йому з чола
Мухи й сум прихильна доля ?
„Чи вже драпають його
Чорні кіхті Кацлаґари,
Дикої богині зла,
Bмочені в гадючу слину? —
Ти-ж, душе, їй так одкажеш:
„Віцлі-Пуцлї шле привіт
І бажа тобі проклятій:
Най джума тобі у пузо!
