Брешеш! адже́ я — здоровий, румяний,
Сьвіжий, як квітка із рожі.
Я-ж і сильни́й… Як розсердиш мене,
Бій ся: нїщо не поможе!…
Звів він плечима. Зітхає: „Дурний!“…
Тут мій терпець увірвав ся,
І на проклятеє другеє „я“
Я з кулаками напав ся.
Тільки-ж чудно́та! Що вдарю його —
Вдарю своє-ж таки тїло.
Болю страшного собі завдаю,
Сто синяків накипіло.
В ротї мінї з боротьби отакої
Все пересохло ся знову.
Хтїв би гукнути: „Вина принесїте!“ —
В горлї спираєть ся слово…
Темно!… Десь чую: „Хінїн і компреси…
Ще-ж і мікстуру… без хіни…
Капок дванацять на ложку води
Треба давать що години“…
12/VI 1901.
