Цю сторінку схвалено
IV.
Буває и́нодї, що сонце кине промінь
В підземную хатину,
Та ледве розжене холодну, мокру сутїнь —
І щезне за хвилину.
Тодї в темницю знов насуне щось імлисте,
Бруднеє, непрозоре…
Отак тепер без вас себе я почуваю,
Кохані, ясні зорі!
Сирийськая весна… На дво́рі жар палючий… —
Душа-ж примерзла, стогне…
Склизька́я те́мрява налїплюєть ся в очі…
Трепещуть нерви… кров холоне…
|
21 марта. V.
|
