Сторінка:Кримський А. Пальмове гилля. 1901.pdf/32

Аж змія переповзла нарештї…
Перебіг проз мене й іхневмон,
Позирнув цїкаво, мов котятко,
Тай злякав ся і пропав, як сон.

Я прочнувсь… поволї зворухнув ся…
Як тут темно!… наче льох без дна!…
І спустивсь я стежкою в долину,
Де цьвіла сирийськая весна.

 

VI.

 

Горді пальми… Думні лаври…
Манячливий кипарис…
Океан тропічних квітів…
Ще й цьвіте цитринний лїс…

Я хитнувсь, бо наче впив ся
З аромату тих квіток.
Аж погляну: коло пальми
Простий житнїй колосок.

— „Гей, земляче!“ шепче колос,
Похилившись на стебло:
„Ми чужі для цього раю,
Що́-ж сюди нас принесло?“