22 марта.
Знову серце заболїло, Знов ущерть набігло горя… Я пішов собі із міста На безлюдний беріг моря. Пісочаная рівни́на… Море-ж — гребнї голубії. Піна бєть ся в побережжє… Вітерець із моря віє… Задивив ся я на море, Хвилї плещуть ся об ноги. Їх глухеє воркотїннє Заколисує трівоги. Сонце граєть ся у водах, В тому сріблї та кришталї. В цілім морі — щастє й радість — Роспливлись мої печалї…
На приморському безлюддї Обернув ся я в дитину: Гарні мушлї підбераю; Вгляджу кращі, — давнї кину.
