Цю сторінку схвалено
|
|
XII.
Що за голос я почув!
Хто всю душу заторкнув,
Мов потяг до себе?
Я схопив ся, як від сна,
Одірвав ся від вікна
І гляджу… на Тебе!
Я помітив: погляд Твій —
Шановливо-привітний;
Та стискаю руку…
„Вже забрали ся у кут…
Пан-професор! в вас і тут
Думи про науку?“
Закипіло все в менї.
— Про науку? анї-нї!
Що се вам здаєть ся? —
„Ви-ж бо вчений чоловік,
Ви з книжками цїлий вік…“
— І не маю серця?
„Пан-професор! ви слабі?“
— Не „професор“ я тобі!
Кинь таку шанобу!
Слухай: „Я тебе люблю,
За раба тобі стаю,
Буду раб до гробу!“
