Сторінка:Кримський А. Пальмове гилля. 1901.pdf/60

Лелїєть ся Бейрут… Блискучий сад тропічний,
Де пальма розрослась на килимі з лїлей!
І ллєть ся аромат гарячий, наркотичний
З пянючих тубероз, роскішних орхідей…

Дивлюсь і на Лїван… Там дише прохолода…
Зеленая лука… Пахучая роса…
Смолистий, сьвіжий лїс… Могутняя природа…
Рожевії гаї… Весняная краса!

А тут над хмарами, куди отсе я скрив ся,
Глибокії снїги та скелї ледяні.
І з-під тії кори синенький ряст пробив ся
Тай тихо-лагідно всьміхаєть ся менї.

Дужіща від кедрин ся квіточка блїденька:
Поборює зиму́ і крижаную лють.
Така — моя любов: горить собі тихенько
І не палаючи пропалює всю грудь.

 

XXVII.

 

ОЗРИЄЦЬ.^[1]

(З Гайне).

Кожним вечером царівна
Дивно-гарної уроди,
Похожала близь фонтана
Там, де плещуть ясні води.

1. Вимовляти з А (»Азра«, »Азриєць«) — є непорозуміннє і помилка, бо се південно-арабське племя, уславлене із свого щирого кохання, звало ся Бану́-Озра, або Бану́-Узра.