„І хочби́ ти — просто страх —
Був сердитий,
А на мене веселїш
Тра глядїти!
V.
З арабського, із романа про Антара.
То не жінка, — чистий ангел,
Що взяла мою любов!
Хай до шовку доторкнеть ся,
То на пучках буде кров.
Най би глянули на неї
Ті, що ідолів хвалять, —
Всїх би ідолів зрекли ся,
Щоб її за бога взять.
Тай сьвятий побожний черчик
Хай не дивить ся на ню:
Скоро гляне, — геть забуде
Про молитву він свою.
Ой, не пити воду з моря:
То-ж солона гіркота!… —
Дасть вона своєї слини —
Посолодшає вода.
Дикі, голі, сїрі скали!…
Най вона по них іде,
То зїллями і квітками
Кожна скеля поросте.
