Сторінка:Кримський А. Пальмове гилля. 1901.pdf/68

 Ось!… дихнув вітрець на неї, —
 Наче квітку поруша…
 Нїби віск, у мене тануть
 Тїло, серце і душа.

 

VI.

Голубе́є море і Кавказ зелений
Чаром, мов кадилом, дихають на мене.
Я дивлюсь, дивлю ся в бірюзову даль…
Не надовго тут я… Аж подумать жаль!

 Доведеть ся швидко кинути країну
 І тягти ся далї, в инчую чужину.
 От тодї, як буду звідси од'їжджать,
 Байронову пісню стану я співать:

 

VII.

До дївчини-Атенки.

Доки я не кинув край,
Серце ти мінї віддай.
Нї! вже стало ся твоїм, —
Забирай його зовсїм!
Їду!… знай же ось про що:
Ζωή μου, σὰς ἀγαπῶ!^[1]

1. = Життє моє! я вас кохаю!