Ця сторінка ще не вичитана
СЬВІТОВІ СКОРБОТИ,
або рамолїсмент?
XXIII.
Заклятий, понурий, я йду серед бурі
В дрімучий бір.
— „Вернись, чоловіче!!“ з гиляки кигиче
Мінї упир.
Я йду обоятний, до страху нездатний,
Навманяки. —
Єсть гіршії пущі, дикійшії гущі:
Мої думки.
XXIV.
Ужелъ такъ скоро
Огонъ любви погасъ?
Нудьга в душі, ломо́та у кістка́х…
Мене всього тупі обсїли болї…
Що-ж?… млїти й далї у дитячих снах?
Чи то вже знак, що тра сказать: „доволї!“?
