Ця сторінка ще не вичитана
Не топчіте їх зневажно:
Кожна квітка проросла
З праху вродниці, що в неї
Щічка, мов тюльпан, цьвіла.
XXXII.
Як нас не було ще — так само сьвітало,
Так само й смеркалось,
Так само вертіло ся небо. Так само
Усе відбувалось.
Поволї-ж ступай, бо не порох ти топчеш
Своєю ногою:
Ти гарній красунї отсе наступаєш
На око пятою.
XXXIII.
Через те, що я родив ся,
Сьвiту користи немає,
Тай на тім, що я помру,
Сьвiт нічого не зиськає
І даремне я ізвідкись
Хочу відповідь дістати:
На що тра мінї було
І родитись, і вмірати?
