Ця сторінка ще не вичитана
Кажуть люди: „На оставок
Буде ще́ пророк у нас: —
Всю тодi пiзнаем правду!…“
Бiднi люди! шкода вас:
Ви жили учора в пітьмі
Тай сьогодï живете…
Тiльки-ж годї!… в нашім сьвітї
Не балакаймо про те!
Хочеш стрілити дурницю —
О! — кричи найголоснїш!
Але схочеш правду мовить —
То шепни тай тихо диш.
XXXVI.
Ой, піду́ я в луг,
Там позбудусь туг,
В тихiм га́ї тихо загуляю ся.
3 лїсови́х квіток.
Я поет, я ними заквiчаю ся.
Раптом зїллє схне,
Як торкне мене,
І гуде дібровиця зеленая...
Бо споганивсь я
I не варт вінця,
Мов розпустна, грішна нареченая.
