Харитон. Та… Ну, все ж таки… І скажіть, на милость божу, що воно за знак, що дощу нема?
Степан. Доведуть людей гедзети та бляшки до злиднів.
Харитон. Тепер би, празниками, саме б йому йти! Щодня хмариться, супиться, а не йде!.. Ото відьми так починили?
Степан. Чи буде дощ, чи не буде, а ти таки не вважаєш на врожай, синові купив гармонію?
Харитон. Купив, за два з половиною, з дзвінком!.. Ну й ловко ж він гра: „бариню!“ Ви не чули? Звичайно, він вже царський…
Степан. Розпутство, розпутство!..
Харитон. Та що ви все гарчите? Ну, а скажіть: як воно мусить бути? Ви ж читаєте того… псалтиря, що там воно показує?
Степан. Там багато не про нас писане.
Харитон. Сказать так: ми бачимо вгорі — небо, а під ногами — землю! Ну, а що там вище, або нижче, чи втнемо ми своєю головою?
Степан. Думаєш, що земля не дає нам пораду? Як щиро помолишся, та припадеш до неї, то й чуєш, що вона, таки промовля до тебе… Тільки ми недоумки — нерозсудливі, незугарні зрозуміти тієї поради.
Харитон (побачив здалеку Романа). Отож і Роман Жлуденко? Він, він!.. Куди це простує? (Гука). Сохронович, куди бог несе?
Роман (підходе). Христос воскрес! З празником!
Харитон і Степан. Во істину!
Харитон. Куди це?
Роман. Кожен свого щука. До ваших парубків прийшов, дома занудився.
Харитон. Навряд, чи здибаєш їх! Денебудь, по кручах, у „заборонку“ грають; бо в селі не можна, урядник велів соцькому забороняти!
