Пилип. Підвести? (Підходе) Ну, вставай! (Підводе його).
Денис (шепоче йому на вухо). Ну, єй, віддам!.. У вівторок піду до тебе молотити: прямо йди в хату до мене і тягни за чуба!.. Я тобі он як відслужу!.. Щоб я до завтрого пропав!..
Пилип. Та що вже з тобою вдієш, ходім! (До других). Треба бідолагу зарятувати…
Денис. Харитоне, гайда, почастую! Ну, соцькому, дулю під самісінький ніс!..
Харитон. Та що: „почастую“. Коли б у заборонку?..
Денис. А карти є?
Харитон. В кишені!
Денис. Наливай! Чи то пак: здавай! (Пішли).
Свирид. Сонечко скоро спочине, пора худобу напувать. (Пішов).
Степан. Це вже й Свирид щось всуне Денисові; вдвох, з Пилипом, так і ловлять запіяк. І піде Денис за півціни робити. А ці не дадуть, то у других дукарів позиче, ще за більшого процента.
Роман. Так воно діється й по городах; не тільки по селах.
Степан. А який робітник, — за двох робе! І вже відробе, ніколи не схибить.
Роман. От, коли б старшини у такі діла впутувалися, було б може й пуття. Кажете: Денис робе за двох? А нарешті годує злидні?
Степан. Та хто їх не годує? Злидня то наша рідня.
Роман. А від чого? Я так міркую, що робота в селі прихапком: два-три місяці і вгору ніколи глянути; а прийде зима — сиди, склавши руки. — Ось від чого! Коли б, наприклад, ремества які завести, на гуртові гроші? Те, що найбільш потрібно в господарстві: борона, віз, бочка, колесо, чоботи, — все щоб дома робити?..
Степан. Коли б же — то? І дешевш воно було б і міцніш, та й круговий заробіток? Та хіба нашого брата принадиш до спілки?
Роман. Чому ж ні? Треба тільки доладу з'ясувати перед громадою, виголосувати як на долоні, яка з того усім користь.
