Пилип. Живий про живе міркує!..
Харитон. Ну й діждалися ж тепла! Надів сьогодні, гедзетика, думка шибала: змерзну! Аж воно і в гедзетику парить.
Кирило. Га? То ще кров в тобі воює; а як мені, то ось і в кожусі холодно.
Харитон. Ну й зима ж була!
Пилип. Сутужна!
Денис. Була б, мовляв, ще сутужніш, та вже й нікуди!
Харитон. І довга! Таких зим довгих либонь ще й не було?
Денис. Була б ще довш, та вже й нікуди!
Пилип. А тобі що? — Ні волика, ні коровки!.. Що ти за пашею бідкався, чи як?
Денис. Не до тебе п'ють!
Пилип. Не стало топлива, ти хату обдер?
Денис. Обдер свою, а не твою!
Кирило. Далі зими ще довші будуть: перед кінцем світа геть усе переплутається!..
Денис. Либонь, воно до того вже йдеться? Мабуть і хаврах геть повимерзав? Торішню весну, мої хлопчики таки наловили їх, аж на одинадцять карбованців; а цю весну, мабуть, чорт матиме й того заробітку?
Пилип. А чорт матиме! Бо тепера до волости, писар мені казав, прийшла статистика, що земство не платитиме вже за хаврахів…
Денис. Обдурюй кого іншого!
Харитон. Чи й справді? Не платитиме вже?
Пилип. Написано, щоб з кожного наділу по скількось там хаврахів ловили, та приставляли до волости…
Харитон. Г-м, шутки!..
Денис. От чорт не видав! Ах, які митці? Чорта з два я їх ловитиму за спасибі!..
Пилип. Примусять!
Денис. Мене? Ов-ва!
Кирило. Чи ловитимуть, чи не ловитимуть, а як захоче господь покарати, то відкіля те й лихо вирине: і хаврах, і кузка, і гемонська муха і всяка нечисть!..
Пилип. А звичайно…
