звичайно, так ні з сього ні з того налопом піти на зустріч, перепинити… Та вже ж, або сьогодні, або завтра — приїду прямо до її батька, вигадаю якенебудь діло… (Іде до баркана).
Денис (бухика). Та й довго ж піп причаща!
Харитон. Спасенників багато: мало не на сотню!
Денис. Ніби не мали часу за піст відговітись? Коли б швидше розговляться… Їсти, аж душа болить!
Харитон (до Кирила). Сиділи б, діду, у таке свято дома: людей у церкві як комашні, мало вас не задавили!
Кирило. Га? Бог смерти не дасть, то й вовк не проковтне!
Денис (бухика). Тьху на тебе, от причепилося!.. Неначе там тобі, у середині, що гарчить, або ж гавка…
Пилип (глузуючи). То, мабуть, горілка з сирівцем свариться? Коли б до цього кашлю, та ще кольки…
Денис. Коли б тобі до очей, та більма!
Пилип. А ти б менше тріскав кукульвану, не давило б!
Денис. Я за твої п'ю, чи як? Ти мене частував колинебудь?.. Розговіюся, зараз на піч, та й до гори черева: спатиму аж до провід!
Харитон. О! А до шиньку?
Денис. Чортма за що, в кишенях ані дзенькне!
Харитон. А набір?
Денис. Набрався, братуха, по самісенькі вуха!
Пилип. Ніби не знайдуться такі, що почастують?
Денис. Ну й чого ти чіпляєшся, чого лізеш в вічі, як та слоква? А вже ж що знайдуться ще путящі, не всі такі скнипи як ти?
Пилип. У мене дурничку хава з'їла.
Денис. Вона вже й тебе туж-туж стріска!
Пилип. А стріска! Що ступінь, то все ближче до домовини!
Денис. Коли б думав про домовину, не складав би карбованці в скриньку!
