Хведоска. О так-так! На ж тобі!… Пхі!
Любка. Дукар! Такому не диво й карбованця викинути.
Мотря. Тільки що з'явився він у церкві, так наша Хведоска зразу й нестямилася!..
Любка (хіхіка). Та вже й не потрапе куди їй очі звести.
Хведоска. Отже я і в головах собі нічого того не покладаю… З якої б то хвороби?
Любка. Він її очима пече, а вона аж міниться в лиці, та все, сердешна, молиться, та навколішки припала!..
Хведоска. Вже вхопила на кутні?
Мотря. Слухай бо, Хведоню! Невже ж і справді він і досі і словцем тебе не зачепив?
Хведоска. З якої немочі? Що я йому, або він мені? Байдужісінько!.. (Пішли в садок).
Самрось. Ну, скажи, пожалуста, га? Проґавив кума, Онопрія Митрофановича, в церкві, та й не похристосувався з ними!.. Поки люди запричастяться — сьогодні спасенників сила! — збігаю, та похристосуюся. (Іде до крамниці).
Роман. Коли б же ти там не бавився?
Самрось. О так! Маленький я, чи що?
Роман. Батько скоро запричастяться…
Самрось. Та що?
Роман. До дому їхатимем.
Самрось. Думаєш, що нап'юся? Здається, я ще не дурень на світі? (Пішов в крамницю).
Роман (сам). Бачив, що й Хведоска вкупі з дівчатами вийшла з церкви, — куди ж вона поділася? (Огляда навкруги). Невже пішла додому? Цебто й сьогодні не доведеться зустрітися? Мало не щонеділі бачу її в церкві, а ще ні разу не спобіг її так, щоб перестріти, та поздоровкатись, та хоч би словце промовити. І вона ніби нарочито обмина мене, все осторонь обходе… Не-