На пригорі село. В глибині кону дзвіниця і баркан; ближче, но ліворуч: „волостное правленіе“, праворуч крамниця з табличкою: „боколеная лафка“. Біля дзвіниці, на східцях, старці; подекуди снують діти з крашанками.
З дзвіниці виходять дівчата, шепочучи і хіхікаючи промеж себе і проходять в садок, що за барканом; за дівчатьми поодаль ідуть пишаючись парубки.
Хведоска. Яка тіснота в церкві: миру, миру мов бджіл у вулику, — так і кишать, так і гудуть!.. Душно в церкві, аж млосно!
Мотря (хіхікнула). Чисто!.. Я вже дивувалася, дивувалася, як це ти не зомліла? Чуєш, Любко! Бачила ти, скільки Хведоска свічок приліпила, мало не до кожного образа?
Хведоска. Тобі заздрісно, чи як?
Мотря. Чисто! За кого ти їх так багато ставляла?
Хведоска. От тобі й знаєш — „за кого?“ За батька, матір, за рід і за мир хрещений.
Мотря. Чисто! А за того ж мирянина скільки?
Хведоска. За котрого? Ну й що ти раз-по-раз вигадуєш?
Любка. Ой, свята та божа! Щей питає: „за котрого?“
Мотря. За того, що цілого семигривенного поклав титареві на тарілочку?
