Денис. Нехай отой розумний каже.
Роман. Аби б дощі, то вже й хліб родитиме?
Харитон. А то ж як?
Роман. У книжках пишуть і достометно викладають, що засухи відтоді настали, як повирублювали ліс, та позамулювали річки…
Денис. Чорт батька зна що плещуть!
Свирид (до Дениса). Та ну не перебаранчай!
Роман. І знов доказують і те, що люди здебільшого обробляють землю на нехай.
Деякі. Як то: „на нехай?“
Роман. Сяк-так подряпають, як ще колись то діди та прадіди дряпали.
Харитон. Одначе ж за прадідів хліб родив?
Свирид. Ще й який хліб!
Денис. На вдивовижу!
Роман. Тоді земля мала силу: а тепер вже переорали її на попіл, знесилили. Замість того, щоб обробляти, наприклад, як німці-колоністи обробляють землю, наш брат тільки дряпа і всі надії склада на бога.
Денис. Як бог захоче, то й на голому вродить.
Харитон. Без бога ні до порога.
Роман. А звичайно. А друга приказка каже: „Поможи боже? — Роби небожеІ“ Отже німці, мабуть, цю приказку добре розжували.
Свирид. Так то ж німці!
Роман. Такі ж люди як і ми; і тому ж богові моляться! Німці доладу обробляють землю, та ще й удобряють.
Пилип. Там і спромога і снасть інша!..
Харитон. Та може воно… Ну, скажіть, на милость божу! Тепера у мене плуг є, то леміш на ньому ще від діда! — Що ж мені: поламати його, чи спалити, та німецького купувати?
Денис. Ось знаєте, що я вам скажу. Дайте ви мені, отак, як я оце стою: десятин з тридцять землі, на вічність, та плугів зо три волів, годів на п'ять вільготу…
Пилип. Та ще чого?
Денис. Ще чого? Та хоч і годі!
