Хведоска. Я… я не знаю… Чого мені гніватися?
Роман. Ви щоразу обминали мене, ніби полохалися, або ж боялися зустріти?
Хведоска. Може й полохалася.
Роман. Чого? А писанку маєте?
Хведоска. Та що з того?
Роман (вийма з кишені писанку). Моя осьдечки!
Хведоска (глянула на писанку). Ой, яка ж гарнісінька!
Роман. Поміняймося хоч так, коли боїтесь похристосуватись?
Хведоска (дивиться на писанку). Городська! Мабуть, не дешева?
Роман. Візьміть же?
Хведоска. З якої причини?
Роман. Не хочете похристосуватися? І не гріх же вам?
Хведоска. Хіба ж гріх?
Роман. Так здавно заведено, не нами… Христос воскрес!
Хведоска. Та вже: во істину! (Пристосуються й міняються писанками. Народ виходить з церкви і розіходиться).
Зінька (проходе в глибині кону). То це ось з кого дівчата регочуть? „Насилу, кажуть, Мотря звела їх докупи!“ (Наслухає).
Хведоска. Чи й не хитрі ж?
Роман. От ми й спізналися.
Хведоска. Еге… спізналися! Ой, хитрі ж!.. А цю писаночку покладу біля образків.
Роман. А я наважався було, у церкві, підійти до вас.
Хведоска. Де ж таки! Дівчата і так вже глузують з мене, а то б…
Роман. Як вийшли ви з церкви, я й подумав: це ж і сьогодні не доведеться спізнатись?
Хведоска. Велике щастя!
Роман. Вам може й байдуже, а мені то й празники були б невеселі.
Хведоска. Так би то я вам і поняла віри?