Роман. Невже ж ви й досі не постерегли, що я ніколи й очей з вас не зводив? Пам'ятаєте, коли я вас уперше побачив?
Хведоска. Пам'ятаю… Та що з того?
Роман. Ще відтоді запали ви мені в душу!..
Мотря (проходе повз Зіньку). Затуляйте очі, щоб не побачили вуха! (Зінька пішла). Та годі вже нам, невже й досі не намилувалися? Либонь вже й ті, котрим не слід бачити, більш вчули, ніж ви набалакали.
Хведоска (полохливо). Хто, сестричко?
Роман (до Мотрі). Христос воскрес!
Мотря. Чисто! (Регоче). Давайте писанку, то буде й: во істину! А без писанки умийтеся!..
Роман. Я вам опісля.
Мотря. Це б то набір? Чисто! У нас набір тільки лаються! „Обіцянка-цяцянка, а дурневі радість!“ Ось приходьте, сьогодні, увечері, до нас: музики гратимуть, гойдалка висока-висока!.. Парубки гратимуть: у довгої лози, у тарана; дівчата: у ворона, у гусей!.. Весело!.. Ви умієте танцювати польки? Тільки приносьте писанку, тоді вже буде настояще: во істину! А що вже ми ждатимем вас, то аж очі лізтимуть нам на лоба! Правда, Хведоню!
Хведоска. Може хто й ждатиме?
Мотря. Тільки не ти? Чисто! (До Романа). Умієте танцювати польки? Чого ж ви мовчите?
Роман (усміхається). Я за вами і не похоплюсь балакати.
Мотря. У нас така чутка йде, що ви дівчат сахаєтесь?
Роман. Мало чого не плетуть!
Мотря. Може й соромитеся підійти до дівчини, а що вже очима, то ловко промовляєте! Прийдете, чи погордуєте? Що тут від вашого хутора: доброму молодцеві тричі палицею кинути?
Роман. Я радніший хоч і щовечора!
