Самрось. Ов, ти розумнийі Такий розумний, аж дурний! Дома нема мені простору!.. Кум-лавошник зробе мене памещиком, бо вже мені міщанське коліно надоїло!.. А вгадай: на чім кум горілку настоює? Не вгадаєш! Ну й смашна ж!.. Там така смашна, що й мертвий зачмокав би губами!.. Випив на тще серце…
Роман. А як батько благали: „не пий, Самросе, хоч до обід?“
Самрось. А що мені батько? Вони мене колинебудь били? Ні! Які ж вони мені батько? У мене є мамаша. Мамаша мене били, качалкою, ну я їм і скоряюся, — о! „Нікогди і во вік, да не забуде чоловік!..“ Я мамашин, а ти батьків, — от ми й поділилися! Мене треба було бити, он як бити!.. Мене не били, сили з мене не витовкли, вона й муцюється в мені!.. Тобі он-куди шлях, а мені он-куди: путь-дорога стовповая!..
Роман. Де ж це Зінька?
Самрось. І буду бунтувать! А що ти мені вдієш?
Роман. А те, що й щоразуі Візьму на оберемок та й укину у хургона.
Самрось. Не дамся! Я запорожець! Бува Королевич!.. Дмухну на тебе, і ти впадеш… Кум-лавошник, як тільки дмухну на нього, так зразу і биркецне, аж ноги задере!
Роман. Дурять тебе, та гроші з кишень вигрібають!
Самрось. Мене? Ов! Ні!.. Ми з кумом-лавошником візьмем землю в оренду, всю округу візьмем, а мамаша грошей дадуть!.. Куплю мамаші хваїтона, зонтика, щоб і в хаті під зонтиком сиділи, — он як я мамашу почитую! Сьогодні: „празник празников, розрішеніє вина і єлея. Алилуйя!“ Я сам, у святцях, вичитав.
Роман. Ну, годі, гайда їхати!
Самрось. А ні з місця!
Роман (бере його за поперек). Як бачу, то я тебе честю не вблагаю?
Самрось. Не руш!.. Уб'ю!.. Пусти бо!.. (Роман пуска його). Але ти й здоровий, як ведмідь! Невже ж ти дужчий від мене? За-да-ча! (Зідхнув). Романе! На віщо мене мамаша оженили?
